Дневник

Это просто ужасно, но все же решился. Здесь я представляю вам свои первые работы.
Внимание! Они на украинском и их только две.
Может поржать, потому что это полный...😂

××××××××××××××××××××××××××××××××××
Первая работа

#драма #фантастика #фанфик

(Ідея взята із серіала *рус* "Во плоти")
------------------------------------------------------------------------
                Вступ 'Вилікування'
------------------------------------------------------------------------
  Після того як стався зомбі апокаліпсис, прості люди збиралися в групи щоб захиститися від чудовищ. Но пройшло вже майже 3 років після того як створили ліки які допоможуть зомбі стати нормальними....майже. Настав час спробувати їх на них. Після вилікування пару десятків, ці ліки поступили у всесвітнє використання. Встановили навіть спеціальні закони що зомбі які були вилікувані повернуться додому, але вони мають вживати ці ліки постійно. Люди обурились взнавши що чудовища які колись їли людей повернуться назад. Так як давно розігнали солдатів що захищали людей від них та вирішували справи що до них, тому  зостався лише страх та ненависть, злоба. 
         ••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••
               Частина 1 "Почалося ?"
••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••
  Я.....я простий хлопець який помер зовсім не так як хотів... Я потрапив в автоаварію, банально ?.... Після цієї події мене поховали і я востав, пожираючи плоть людей неконтролюючи свій розум... Хоча зараз це не важливо, я повертаюсь додому. Незнаю чи приймуть мене рідні чи я зостануся в їхній голові як смердючий, скажений мертвяк. Мій зовнішній вигляд все ще нагадує страшного зомбяка. Шкіра блідна як смерть хоча чому тут дивуватись я ж наполовину мертвий.. Очі білі як сніг, зіниці чорно-пронизающого кольру, зрачкі блідно-голубого кольору. Губи...вони тепер самі на себе не схожі. Я маскуюся точніше...думаю що так роблю...наносячи мус та вставляю лінзи. Так думаю буду менше лякати людей. Спочатку мені зовсім не хотілося повертатися, взагалі.... Но потім я згадав про батьків, брата.... І вирішивши все...все такі піду подивлюся як вони відреагують чи взагалі захочуть мене бачити.
••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••
            Частина 2 "Нове життя"
••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••
Після медогляду мене відправили в медичний центр, там де потім всіх забирали. 
  Я прокинувся на теплому ліжку після бурної ночі. Мені снився кошмар...точніше...минуле. Ті спогади коли я був зомбі...як згадаєш то хочеться покінчити з собою, але дуже хотілось до-дому. Настав цей час, чекавши на батьків думав лише про них. Все змінилося....я вже не такий як колись і точно ним не стану. Тато та мама вже чекали на мене, не думав що вони взагалі приїдуть... Я наніс мус, вставив лінзи. Вийшов...побачив лише маму яка стала плакати коли побачила мене, батько підійшов до мене та сказав.
-Я...не думав що ти повернешся хоча б не в такому вигляді...ти майже не змінився. 
-Я теж радий вас бачити, спочатку думав що ви взагалі не заберете мене..
-Як ти можеш так казати ? Ми тільки й думали про тебе...як ти, що з тобою, чи повернешся ти взагалі...
-Так но ви ж напевно не відразу зраділи що я повернуся в такому вигляді ?
-Запам'ятай одне, ти наш син і хай би хто ти був, ми завжди любим та не забуваєм про тебе.
-Дякую...дяку... А як брат ? З ним все нормально ?
-Живий, здоровий що ще потрібно ?
-Думаєте він прийме мене таким який я є зараз ?
-Ви з самого народження разом, він буде радий тебе бачити. Хоча він і служив колись на солдатів які захищали нас раніше і не дуже любить зомбі...але ти не такий і повернувся, живий і ми дуже щасливі знову тебе бачити та не забувай він твій брат.
-Так я розумію....дуже хочу його побачити, поговорити.
-Ходімо в машину, ми відвеземо тебе до-дому.
Я відчув що в  мені прокинулась колишня любов до батьків, вони мене не покинули. Але чи будуть всі також відноситись до мене ? Сумніваюсь...
••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••
                 Частина 3 "Повернення"
••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••
Нарешті...ми приїхали. Коли я ввійшов до будинку я відчув щось таке що ніколи в мені не було...таке відчуття в мені давно не появлялось. Мама покликала брата, він вийшов з кімнати. 
-Ти хто блін такий ? Я тебе знаю ? Ти мертвяк який прийшов зжерти нас. Хах спробуй тільки заричати і ти буде ходити з диркою в голові, ой..точніше лежатимеш.
Батько вскрикнувши всім голосом заперечив.
-Як ти так можеш говорити на свого брата ?
-Це брат ? Ти помиляєшся, це всього лиш кусок мертвого лай....
-Замовкни ! Швидко йди в свою кімнату, швидко !!!
Я завмер на місці.
-Я знав що він не дуже мене красиво встріне но щоб так ?.. Він колись був єдиним другом в дитинстві.
Батько з кислою мордою відповів.
-Він просто не звик..*гмм*...можливо з часом він зрозуміє що це справді ти. Твій брат багато пережив служивши, розумієш...потрібен час....
Я нічого не відповів, лише стояв як пам'ятник. Мати сказала.
-Нічого...все буде добре, ходімо проведу в твою кімнату.
-Добр...Добре.
Я зайшовши в кімнату спитав у батьків.
-Ви..ви..нічого не змінилось, невже за стільки років ви нічого не чіпали ?
-Після того як ти помер ми були у великому розпачі, біль і сум розривав нас. Ми не вірили що ти ось...просто так покинув нас..Гмхх..добре ти розташовуйся, а ми приготовим їсти.
-....пробачте но я не їм.
-Що ? Як це ?
-Я ж...не людина...
-Ми все розумієм...ну ми пішли, якщо щось то зви.
Я кивнув головою і сів на ліжко. Обдумуючи що було і що зараз...не міг повірити. Пролунав дзвінок. В нашому містечку не дуже добре ставляться до нас..тому батьки обережно відкрили двері. Це була лікарка яка прийшла з ліками.
-Добрий день, я прийшла провідати вашого сина.
Вона підійшла до мене та спитала.
-Ну сідай, як ти ? Чи облаштувався тут ?
-Так..начебто.
-А тепер давай покажу батькам як вколювати ліки.
Мати поцікавилась.
-А ви вмієте ?
-Так, практикувалася. Правда тільки на манекені..ну нічого головне що всі основні здібності я знаю, та вас навчу.
-Ну ....тоді я спокійна.
-Ось і добре, ну приступим. Ось дивіться нижче шиї є чорненький отвір. Ми дістаєм шприц вставляєм ліки і колимо саме туди..ой не той стороною, нічого. Потерпи.
Вколивши я відчув не біль....спогади знову нахлинули на мене. Мене здержали, я ледве не впав. Але мене заспокоїли. Лікарка сказала.
-Тобі потрібно поспати, завтра....новий день.
••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••
         Частина 4 "Життя змінилось"
••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••

################################
Нас називали МЖЛ, тобто:
|М|- Майже
|Ж|- Жива
|Л|- Людина
Тобто мало хто нас так називав, тому що вони тільки й думають що ми не можемо змінитися. Люди Запам'ятали нас тільки мертвяками які не можуть себе контролювати.
################################

Я різко проснувся із-за цих..... спогадів. Батькам потрібно було виїхати декуди, тому вони дуже хвилювались залишати мене одного. Я відповів.
-Нічого, не хвилюйтесь. Можете їхати.
-Добре, но ми хвилюємось що..
-Що що ? Не хвилюйтесь все буде нормально.
-Ну і добре, якщо шо то дзвони.
-Звичайно.
Вони пішли. Я сидів цілу годину біля телевізора, і тоді надумав сходити до своєї могили. Згадати все.... Я зібрався та вийшов. Подивився по сторонам та відправився у бік кладовища. Я побачив свій пам'ятник. Так...ці спогади....події які... Незнайомець який сидів біля сусідньої розритої могили підійшов до мене.
-Що ? Теж прийшов подивитися на свою яму ?
-Ти хто ?
-Я всього лиш такий самий МЖЛ чи як там називають люди, що прийшов подивитися на свою ямочку.
-А навіщо ? Теж згадати все ?
-Ні, я все пам'ятаю.
-Так навіщо ти сюди прийшов ?
-Думав знайду когось такого як я. І бачу що найшов. Прогуляємось ? Ти не проти ?
-Ні, не проти. 
Ми пішли у сторону лісу зеленою стежкою. І він спитав.
-Так як ти помер ?
-Це навіть...*гммх*...дурна смерть. Автоаварія. Потрапив випадково під колеса машини яка везла корів...
Він сказав з невеличкою посмішкой на лиці.
-Так безкорисна, дурна смерть. 
-А ти як ?
Він показав руки. Там були глубокі порізи.
-Самогубство ? Але чому ?....
-Знаєш з такою смертю як в тебе...тобі повезло.
-Не думаю...Так як ти все таки на це зважився ? Чому ?
-Ну розумієш..були деякі труднощі.
-Я все розумію, но це був не вихід...
-Так...та ладно що було то було. Потрібно жити зарашнім, а не минулим.
-Так..ти правий.
-Ходімо в місто ? Повеселимся, відсвяткуємо наше знайомство.
-Ні..ти що..
-Запам'ятай, ти не зомбі. Ти не загроза для людей.
-Так...но ми..лякаємо їх.
-А вони нас ні ? Ти маєш бути самим собою.
-Справді..ну ти хоча б замаскувався..лінзи краще надів би.
-Я хочу бути таким як я є. Так ти підеш ?
Я з посмішкою відповів.
-Звичайно, але ж ми...ми навіть випити простої води не можемо...
-Ну...так хоча б прогуляємось. Качелі, актракціони. Потрібно сходити.
-Я згоден.
Ми пішли у місто, знайшли розважальні актракціони. Пішли на карусель, я питаю.
-А що змінилося у твоєму житті коли тебе...вилікували ?
-Та все...і відразу... Мені спочатку взагалі жити не хотілось..но живу як ти бачиш. Його помішка не зникала з лиця. І він запитав.
-І що ти будеш робити далі ? 
-Тут в мене сім'я, брат мене терпіти не може...*еггхм* Но батьки, я відчуваю що вони все ще люблять мене...а потім поживу побачу. А де твої батьки....рідні ?
-Я їх з'їв.
-Ого...*хмгг* А все таки чому ти перед цим...покінчив з собою ?
-Як розказати...Ну слухай...
••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••
       Частина 5 "Новий друг чи ворог"
••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••

Я...був...життя було ужасним. Долги, розставання...і сестра...
В цей момент у мене зникла посмішка зовсім.
-А що сталося ?..
-Її давно викрали і пройшло майже 4 роки. Я поклявся що знайду сестру всякою ціною, а якщо ні..то краще помру...
-І ти це зробив ? Но навіщо..
-Я тоді думав лише про сестру...вона була не тільки рідна мені людина, а й другом з самого початку життя...
-Ну так навіть зараз є шанс що вона жива...
-Я ж бачу по лиці що ти сам в це не віриш.
-Розумієш смерть була не вихідом із ситуації.

××××××××××××××××××××××××××××××××××

Вторая работа

  "Початок кінця"
Я проснувся і побіг відразу у туалет щоб виблюватися тоді я ще подумав "Не пив а блюю". Коли вийшов, побачив жалке зрілище друзі після випускного валялися бог зна де. Я розбудив подругу яка лежала біля дивану, і сказав.
-Ти добре себе почуваєш ? Вона болючими словами сказала.
-Та ніби то нормально, але живіт болить. Тут вона питає.
-Ми ж не пили чому.... хоча не важливо, тусили можливо голова закружилася. Ми відразу обернулися в сторону кухні тому що там пролунав жахливий грохіт. З неї виходить якась незнайома дівчина, хоча ми тільки пізніше поняли що це наша однокласниця яка теж почувала себе не дуже добре. Ми розбудили всіх, поговорили на тему як ми всі тут заснули і навіть не замітили як вся тусовка закінчилась ? Я озирнувшись у вікно сказав усім.
-Дивіться.. Всі побігли до вікна і побачили як з горизонта йде великий чорно-зеленуватий дим. Однокласник який повернувшись до мене ледь не впав, сказав.
-Можливо пожежа якась. Я з кислою мордою сказав.
-І ти так просто кажеш, ти ж бачиш який великий дим, щось мало дуже велике вибухнути чи запалитись щоб він наліз аж на хмари. Я шукаючи телефон думав щоб подзвонити матері взнати де і як вона. Найшов його лише у ванній на поличці. Ось ідуть уже гудки, звонив напевно раз 10 ніхто не відповів. Я стривожився і побіг назад у кімнату. Подруга запитала.
-Що будемо робити, по домах ? Я обшукавши усі кармани хриплим голосом сказав.
-Є пару гривень, йдемо в кафе зомовимо каву. Інші теж провірили кармани і вскрикнули.
-А може не тільки каву... Я почесавши потилицю запитав.
-Що за квартира чи може чия ? Усі замовкнули і подруга сказала.
- Та ніби моя....після такого срачу неясно..та да це моя. Вона шукавши ключі запитала.
-Ще хтось щось згадує ? Всі замовкли, а цим часом подруга знайшла ключі. І ми всі вийшли. Я заявив.
-Дивно, твої сусіди постійно з відкритими дверима сидять ? Подруга глянувши на чорні, подряпані двері сказала.
-Йдем глянемо.Всі пішовши за нею сказали. 
-Нашо туда йти, ще скажуть що ми якісь ворюги які прийшли щось красти. І всі різко заткнулися. Подруга сказала.
-Дійсно..йдемо краще на вулицю, а то вже хочеться вдихнути нормального свіжого повітря. Всі зайшли у великий просторний ліфт, що на диво всім тому що у Нововолинську майже ніде немає таких. Спустившись на перший поверх всі застигну на місці. На дверях було розмазана червона пляма. Всі подумали можливо якась краска... Ми вийшли на вулицю щоб вдихнути повітря, но почувся лише якийсь сморід мертвятини.. Я ще подумав хто, або що могло так здохнути щоь так насмердіти. Всією компанією ми звернули у сторону сходів що веде на великий асфальт на якому завжди проїжали автобуси. Ми замерли на місці. На нас ледь біг якийсь грязний та посований дядько, у нього із рота лилася дуже велика кількість слюни. Дівчата побігли у різні боки. Ми теж відійшли у сторону. Я подивившись йому у очі зрозумів що він якийсь начебто хворий чи скажений. Подруга взявши велику палку сказала йому.
-Сьогодні начебто не Хелоуін. Він у відповідь лише проричав. Тому вона влупила грубою полінякою йому у лице Він впав та дригався на землі як черв'як. Однокласник вскрикнув різким, грубим голосом.
-Я щось не зрозумів...зомбі апокаліпсис ?... Всі скоро побігли у сторону магазину надіявшись що хтось там буде. Дивний чоловік який був не в своєму розумі поповз за нами. Ми провірили двері, начебто відкриті. Зайшовши всередину я побачив як старий чоловік років 50-60 сидів біля вітрин з горілкою і напивався. Він щось бормотав собі під ніс нібито.
-Все кінець..за що...як..чому.. Я підійшов до нього і спитав.
-Ви хто ? Як сюди попали ? Він нічого не сказавши побіг в двері що вели на на склад магазину. Ми пішли за ним. Зайшовши в пусту просторну кімнату подруга замітила ще одні двері які ведуть на вулицю. Ми надіявшись догнати причудливого старого найшли лише великі пусті коробки які валялися по всій вулиці. За ними був чорний, холодний прохід який вів на вулицю. Наша компанія вийшла на дитячу площадку, було тихо як на кладовищі. В пісочниці лежали іграшки які напевно залишили діти. Після того як ми розгледіли все навколо я почув якийсь шорох який лунав із-за дверей сусідського дому. З них вийшла жіночка яка була такого самого жахливого вигляду як той чоловік якого ми бачили біля магазину. Я відразу зрозумів що діло не чисто і підібрав камінь який лежав майже під ногами. Кинувши камінь та попавши їй у живіт вона навіть не впала, а заричала і різко посунулася у нашу сторону. Тому ми побігли назад у магазин, закривши двері ми стали шукати якусь їжу. Страшенно хотілося їсти. Подруга подивившись у вікно сказала.
-Ось машина стоїть, хтось вміє водити ? Всі замовкли лише однокласник ляпнув
-Якщо справді наступив зомбі апокаліпсис, то я поведу краще ніж мій батько..якщо він у Нововолинську чи де... З'їли все що тільки знайшли, потім всі мовчки пішли до вихода захопивши з собою пару пакетів з чіпсами та кока-коли. Тоді я сказав.
-А якщо там немає бензину і ми вийдемо на вулицю на якій ходять ці....навіть незнаю як назвати...зомбі ? Всі зтихли та подруга заперечила.
-Ми не можемо весь час тут сидіти склавши руки та чекати щоб хтось прийшов, прийдуть лише вони....якщо фільми які я передивилася справді асоціюватимуться з тим що зараз тут відбувається, то не хочу щоб мої мізки з'їв якийсь тупий мертвяк. Всі погодилися з нею і вийшли на вулицю. Ми скоро прибігли до машини. В середині лежали ключі, та як їх достати ? Я взявши велику каміняку замахнувся та кинув прямісінько у вікно. Діставши ключі ми залізли у авто, завели. Та я кажу.
-Начебто їде. І продовжив.
-І куда поїдемо ? Однокласник сівши за руль сказав.
-Якщо бензину хватить то заїдемо до поліцейського участка, глянемо що да як там.... Я перебивши його ляпнув.
-Навіщо ? Краще їдемо шукати рідних можливо вони щось знають, передзвоніть їм. Всі дістали телефони та дзвонять.Ніхто не брав трубку, тільки моя мама нарешті взяла.Я питаю.
-Ти де і чи все нормально ? Вона відповіла.
-Боже я шукала дзвонила тобі ніяк не могла зв'язатися з тобою..сталося щось страшне люди прям зскаженіли.. Я сказав.
-Ти не бійся, просто скажи де ти і як ? Вона захрипшим голосом сказала.
-Я в супермаркеті "Наш Край" що на 5 мікрорайоні. Я подумав це ж так близько.
-Все ми їдемо до тебе. Нам прийшлося взяти ще одне авто навпроти щоб усі влізли. Нарешті ми приїхали. Я зайшов всередину і зустрів маму. Всі залізли по авто та поїхали у місто. Обнімаючи її я запитав. 
-Як ти попала в супермаркет ? Вона відповіла.
-Хотіла сходити за продуктами після роботи та щось закружилось у голові, а проснулась лише коли засвітили проміні сонця у вікно, голова все ще болить. я сказав.
-Ми поїдемо до поліцейського участку. Мама мовчки кивнула та повернулася у сторону вікна, дивлячись на скажених людей які бродять по вулицях та ричать.
        "Місто"
Нарешті приїхали майже у центр та відразу ж звернули у бік бані тому що там ходили сотні зомбі які почовгали у наш бік. Заїхавши до під'їзду що веде у нашу з мамою квартиру зайшли туди. Ми зібралися усі у залі та почали думати як і що робити. Мама пішла у кухню щоб зробити чай. Подруга витерши сльозу сказала.
-Що невже справді це зомбі апокаліпсис, як у кіні ? Я заперечливо сказав.
-Спочатко потрібно дійти до поліцейського участку щоб розібратися з цим всім. Взявши все необхідне, ми обережно відкрили двері та заглянули чи немає там нікого. Мамі сказав 
-Не переживай, закрий двері щоб ніхто не ввійшов, а якщо ми прийдем ти почуєш нас. Потім вона сказала
-Добре, але будьте обережні. Ми вжк вийшли на вулицю. Сморід ужасний, але незважаючи на нього ми зайшли спочатку у магазин. Подруга яка дкржала в руці палицю дуже нервулала.
-А раптом там є..вони... Я їй кажу.
-Нікого там немає, а якби хтось був було б чути ричання, або сморід.
Вона заспокоївшись відразу зайшлв перша. Та із-за дверей виліз чоловік якого подруга відразу влупила, тому що дуже налякалась.

××××××××××××××××××××××××××××××××××

На этом все. Если вы прочитали хотябы одну работу, то могли понять, что все это как-то не ахти...
Но я уверяю вас, что я буду развиваться и улучшать свои будущие книги.
Желаю вам и себе удачи и вдохновения!