Короче говоря, однажды я влюбилась

І лягаю, й прокидаюсь з думкою про нього,
Розривається сердечко з відчаю німого.

Плакати немає сенсу - виплакала сльози,
Що надворі, що в душі моїй сніги та морози.

Напиши хоч СМС-ку, сили вже немає,
Бо поламане сердечко до сих пір страждає.

Викинула б його долі, від себе подалі,
Але як потім без серця я житиму далі?

Хай вже хтось мене полюбить та змусить забути,
Бо із ним щасливою мені вже не бути.

Стільки часу вже минуло. Не дзвонить, не пише...
Тільки серце моє плаче, ледве-ледве дише.

Чи така дівоча доля - не того кохати?
Що робити? Як забути? Хто може сказати?