Короче говоря, однажды я влюбилась

Чи то небо плаче, чи то я?
Душа моя
Знедолена, зневажена,
Сумна.

Її він недосвідчену підняв,
Як знав
Писав, казав, не обіцяв...
І замовчав,

Не вірити була повинна,
Не слухати була повинна,
Та дурна,
І вірила,
І слухала,
Дарма.

Так шкода, дуже шкода,
Серце,
Мов та пташина в клітці, б'ється,
А що чекати, як незна?
На що чекати, як нема?

Є гордість, знаю,
Що втрачаю,
Лише мовчу,
Бо гордість маю,
І він мовчить.
Плекаєм гордість, як дитину.
Як ми без неї? Ми загинем!

Сміюся,
Плачу,
На що я молодість потрачу?
На це?
Сміюся - плачу,
Що я значу?

Не пише - значить не потрібна,
Не пишу я - думка подібна.

Дурнí ми дýрні,
Бачим двері,
Лиш руку простягни -
Відкриєш,
Та гордість швидша.
Гордість не заміниш.