Я нарисую тебе счастье

Вона любила степ, де бабаки
Cтрічають зорі дружнім пересвистом.
Де в літнім океані спеки тонуть всі думки,
Де неможливо бути справжнім реалістом.
Де вечір - видих, а наступний ранок – вдих,
Де серцю й оку милі краєвиди,
Де саме тих, безглуздих, молодих
Приваблюють життєві різновиди.
Вона любила вітер, бо його порив,
Його свобода і могутня ніжність,
Їй надавали до безмежжя сил,
І розуму, і тілу дивну свіжість.
І сонце, що тікало за Дніпро,
Палало відгуком денної спеки,
Стираючи з паперу, мов пером,
Рядки останніх спогадів далеких...