День народження Дженні
Минув місяць, Дженні виписали з лікарні, і вона пішла до школи.
Бабуся: Дженні, тобі час до школи.
Дж: Йду, йду, секунда. Алло, ти зустрінеш мене?
Пар: Вибач, ні. Юнгі дуже прискіпливий. Він догадається, що хтось із нас з тобою зустрінеться. Тепер не спускає з нас очей. Уяви, він навіть кинути курити.
Б: Дженні, швидко!
Дж: Бабусю, почекай трохи.
Б: Так би одразу й сказала. Добре, йди, але сюрпризу не буде.
Дж: Почекай, бабусю, який сюрприз? Я йду.
Пар: Мені відключитися?
Дж: Ні. Я хочу, щоб ти теж побачив мій подарунок.
Пар: Добре.
Дженні включила відеодзвінок і пішла у двір. Але такого подарунка вона не очікувала: там стояв новий сріблястий спортбайк — її улюблений.
Дж: А-а-а-а! Як несподівано і приємно!
Вона кинулася на шию хлопцю і поцілувала його. Хлопець кружляв її, бо був дуже радий бачити кохану.
Бабуся: Досить, постав її на землю. Раптом їй стане погано.
Пар: Від моєї краси?
Дж: Дурень, ти занадто крутиш.
Він поставив Дженні на землю, і вона побігла обіймати бабусю.
Дж: Дякую вам велике! Люблю вас.
Пар: Кохана, з днем народження!
Бабуся: З 16-річчям!
Дженні почала плакати від радості й суму, адже день народження для неї — сумний день. У цей день, чотири роки тому (15.05.15) загинули її батьки і брат.
Б: Дженні, заспокойся. Їх вже не повернути, але вони завжди в твоєму серці.
Хлопець обійняв Дженні, і їй стало легше.
Пар: Нам пора до школи. Сонечко, заспокойся, я завжди буду з тобою.
Дж: Добре. Бабусю, нам пора. Пока.
Спортбайк завезли в гараж, і вони пішли до школи. Довелося йти різними дорогами, щоб ніхто нічого не запідозрив. Дженні зайшла прямо під дзвінок. У класі сидів учитель.
Уч: Дженні, неприлежно такій учениці, як ти, запізнюватися. До речі, з днем народження!
Дж: Вибачте, більше такого не станеться. Дякую.
Уч: Садись. Намджун, хто відсутній?
Нам: Юнгі та Чонгук.
Уч: Що, курять перед уроком?
Нам: Ви що, вони перестали курити.
Уч: Так? Дивно, і чому ж?
Нам: Не знаю, можливо, з особистих причин.
Намджун подивився на мене і хитро посміхнувся. Це помітив мій хлопець, він був повний люті, готовий розірвати Намджуна.
Уч: Добре, починаємо урок.
Раптом у клас різко вриваються Чонгук і Юнгі.
Чон і Юнгі: Вибачте за запізнення.
Уч: Ставлю вам по три штрафні бали за запізнення.
Чон: Ми зрозуміли. Можемо сісти?
Уч: Сідай, але це останній раз, сподіваюся?
Чон: Так.
Коли Чон і Юнгі йшли до своїх парт, не зводячи з мене очей, мені стало трохи страшно. Найон помітила, що я сиділа налякана. Я сиділа в страху весь урок.
Уч: Дженні, тобі погано?
Дж: Трохи.
Уч: Іди, умийся і сходи до медпункту.
Дж: Добре, дякую.
Бантани не зводили з мене очей. Найон помітила це, вирішила перебити вчителя і зробити зауваження хлопцям.
Найон: Учитель, вибачте. Можна я зроблю зауваження нашим хлопцям?
Уч: Добре, але яке?
Найон: Весь урок хлопці не зводили з Дженні очей. Її це сильно налякало, ось чому вона так виглядає.
Уч: Хлопці, навіщо так робити? Не доводьте дівчину до серцевого нападу.
Зі словами вчителя пролунав дзвінок. Я увійшла в клас, Найон, Ліса, Розе, Джісу, Темін і Дже. Підбігли до мене.
Найон: Дженні, люба, я дарую тобі цей подарунок. (Там лежали сережки, які вона хотіла)
Дж: Дякую, Найон.
Я обійняла її. Але Найон хотіла піти, я її зупинила.
Дж: Найон, залишайся.
Л: Ось тобі коробка цукерок.
Дж: Дякую, Ліса.
Вона обійняла її.
Р: Ось тримай блокнот з єдинорогом.
Дж: Дякую, навіть не думала, що такі існують.
Вони обійнялися. Підійшла Джісу з тортом, не простим, а саме улюбленим Дженні.
Джісу: Тримай.
Дж: Дякую, сонечко.
Дженні обійняла подругу. Разом підійшли Темін і Дже.
Темін: Тримай.
Дже: Це від щирого серця.
Вона обійняла їх обох. Вони подарували їй чайник, цей подарунок не менше цінний, ніж бабусин. Дженні побігла сховати подарунки і пішла переодягатися.