Антей
Крізь подиви́ться рефрактор —
рогівці рубець;
подих затамував,
подив ударив.
Грець.
Хай задирчить трактор!
Революція!
(не радикально лівацька!)
Мотор наш — Антея серце,
трубками живлене братсько.
Зіниця витече з ока на стіл живописно,
як озерце —
загляну я з любовію в синій вир:
У свічаді побачу я розпач і плач у чотириста герців,
в чотириста герцогів, кровію звісних,
зловмисно нам нав'язувавших мир,
скутому óрлу вогнéнному.
Відкиньмо смиренність блаженного!
Наш. Час.
Буря. Екстаз!
Я дістаю пашпорт з кишені штанів —
Та йду
на чотири
сторони —
Розвалюся!
Господи, бóрони!
Акти мої під густою завісою снів:
хвилі обійму, не застрелюся.
Зіниця витече з ока,
як жир з остогидлої, гнилої, гидотної риби,
я блювати вже хочу,
а не стри́бати нотами труб!
Підняв би тебе на ди́би
і витрушував гній в перегній би
із тіла зморщéного! Струп
іздирав би живцем.
Ми вороги і не маємо спільних морфем.
Із черепів побудуємо помсти палац —
хай Вєрєщагін плаче від міці і тонкости —
ось наш апофеоз!
Плитою для вас стане плац,
а для нас —
запорукою гордости,
переродження,
метаморфоз.
27.11.2022