Стихи

Пішли ми в сад, я закохався в квітку;
   із-під землі росла,
                           і билася, як свіже джерело.
   Їй пелюстки — це духу клітка,
       і ґратами було стебло.
     Вона співала так, як сонячний кларнет;
  — твоя сльоза — пекучая отрута;
        вона, блекота — точно мед; —
      жадаю пити...
                                може — чути?..
     і благородно вмерти...
         Тобі я прочитав катрени,
           їй прочитатиму терцети...
      Наш сміх з тобою — це вугілля,
         а з нею сльози — сталактити.
    Я плачу усіма слізьми Коцита —
       — це зілля від нудьги чи божевілля?... —
       — така сумна історія Тацита,
    як регіт чорний галасний сирени.

28.04.2022