робота
Привіт.
Мені здається, що настав час переключатися на українську, хочаб тут, в цьому щоденнику.
Час пролетів дуже швидко.
Пройшло десь 7 місяців, як я у відносинах, та десь 5 місяців, як я живу зі своїм хлопцем.
Зі школи плавання я пішла, бо працювати по суботах маючи іншу фултайм роботу було важко.
Трохи сумно, мені подобалося там.
На своїй фултайм роботі як девелопер я працюю вже рік із хвостиком.
Оглядуючись назад можу сказати, що це було, і ще досі частенько є, для мене, стрессово.
Нещодавно навіть думала почати подаватися в інші компанії, але передумала поки що.
Цікаво, але я помітила що обожнюю тікати від поганих відчуттів.
І це було мені на користь, коли дійсно потрібно було усвідомити що потрібно щось змінювати і діяти.
Наприклад, піти із стажировки на якій мені не платили, піти з відносин, де я була не щаслива, шукати і знайти роботу яку завжди хотіла....
Але зараз, коли я стресую на своїй роботі, коли завдання не виконуються, чи не дали підвищення яке я просила, чи просто я боюся, що люди від мене очікують успіху, а я застрягаю в прірві якісь компьютерних помилок - я знову хочу втекти.
Я знову хочу влаштуватися в десь іншій компанії, що виглядає для мене цікавою, де мені одразу почнуть платити більше, і де я зможу навчитися більшому.
Але я люблю свою теперішню роботу.
Мені подобається моя команда, мені подобається навчатися новим технологіям, мені подобається, що мене ніхто не засуджує або прискорює. Кожної зустручі з менеджером вона мене хвалить і взагалі люди всі добрі і небайдужі.
Я відчуваю що менше стресую (але все ще є) бо перестала так сильно пітніти чи хвилюватися що запізнююся, перестала так часто хворіти (кожні 2-3 місяці раніше хворіла) . Мені стає більш зрозуміло як це - бути працівником в банку і що тут можно нарешті розслабитися і не боятися говорити і питати кожного мітингу.
Я навіть боялася больнічні брати (бо знала що в мене їх усього 10 на рік) і відкладала їх до останнього.
А тепер, все трішки інакше, і все не так погано, і причини уходити в мене майже нема.
Так, іноді я не згодна з рішеннями які приймають в команді, також я не могла зрозуміти чому ніхто крім мене не намагається робити все ідеально.
Чому менеджер постійно ставить черезчур амбіціозні цілі і чому тех лід спокійно із нею погоджується?
Можливо це їх робота і так воно працює і моя задача нарешті прийняти те, як все тут влаштовано.
Тому в мене міксовані почуття.
Я росла в родині тривожників і навчися не тривожитися було і є самим важким в моєму житті.
Адаптуватися в інших культурах, на роботі чи у стосунках, не просто.
Можливо одного дня все стане простіше, але зараз я все ще розумію що не готова знову різко щось змінити, типу, змінити роботу.
Моя ціль навчитися не тривожитися і нарешті влаштувати своє життя без постійних стрессів і страхів.
Хоча, я все ще не почала вчитися водіти. Ось це можливо потребує більше моєї уваги.
І так і не почала інвестувати, хоча думала про це вже більше року.
Короче, я думаю я вже розумію на що звернути увагу.
Дякую за читання, вибачте що ось так пропала.
Час летить.
І дуже швидко.