Сборник рассказов

Мандрівник довго йшов, він повернувся з далекого заслання і шукав свою сім'ю. Коли втома висмоктала всі сили він вирішив перепочити на галявині за селом, на лавочкі біля дерева. Коли присів дерево привіталось.
Перше, що прийшло на ум мандрівнику - сонячний удар і конкретна галюцинація. Він вирішив ігнорувати басивний голос, але тут обізвалася лавочка. Вона сказала, що не ввічливо, ігнорувати любязність дерева.
Тепер мандрівник схилявся більше до комбінації сонячного удару і голоду. Він розумів, що на цій поляні один, ніхто не бачить його глюків. Тому піддавшись цікавості вирішив підтримати розмову з деревом і лавочкою.
Спочатку вони розпитували куди він іде, як довго, чому пропадав і подібне, а потім дерево запропонувало мандрівнику виповнити декілька бажань. Кожне бажання вартує п'ять років життя, але загадувати можна будь що.
Мандрівник задумався, а потім запитав у дерева, що б побажало воно. Лавочка засміялася, вона точно щось знала.
-Мені дана сила виконувати бажання, тільки тому, що сам я нічого не бажаю.
-Це як?
-Я прожив уже більше тисячі років, бачив і дітей і старців, різних звірят їх досвід став моєю основою. Коли так довго живеш не бажаєш уже нічого.
-Бо бачиш наслідки бажань інших?
Дерево довго не відповідало, воно розуміло, що мандрівник розумний трапився і зараз йому треба як бабкі на базарі впарити йому залишки так-собі товару, бо той все зрозуміє і відмовиться.
-Ні, бо хочеш жити далі. Коли я виконую бажане людиною, вона віддає мені частину свого часу і цей рівноцінний обмін дає мені можливість жити далі.
-А що, як хтось забажає убити тебе? Буде петля парадоксу і світ розвалиться?
-Таких ще не було, але тільки уяви, віддати п'ять років свого життя, раді того щоб знищити якесь дерево.
Лавочка чудово виповнювала своє завдання - вчасно сміялася над словами дерева.
-А що, як хтось забажає жити вічно?
-Такі вже були, але навіть вічність може стати моментом, дивлячись в якій системі понять на це дивитися. Бо завжди є те, що людина не може сприйняти, але факту існування цього чогось, ніхто не відміняв.
Лавочка вирішила вставити свої п'ять копійок і додала:
-От наприклад, ти ж не знав, що є такі круті дерево і лавочка. Хахах, ти навіть зараз не розумієш чи це дійсність.
Мандрівник думав, він розумів, що зараз явно нічого не розуміє.
-А якщо воскресити когось із мертвих? Як тоді люди будуть реагувати?
-Воскресити можна різними шляхами.
Дереву уже почало набридати відповідати на різні дурні запитання.
А мандрівник, почувши в голосі дерева нотки напруження вирішив посидіти поки мовчки і подумати.
Так думав, що аж заснув. На магічній лавочці, біля чарівного дерева.
Коли проснувся зрозумів, що вже вечер і похоже його попустило.
-Хух, таке як більше ніхто не говорить.
-Не хотіли тебе тривожити, поки відпочиваєш. - Шелестом листочків відповіло дерево.
-Точно-точно, так мило спав, що аж самій захотілось, ахахах. - доповнила лавочка.
Ну всьо, котушки полетіли, думав мандрівник, але щось його все таки повертало до теми бажань.
В умі була сім'я, вся каторга, війна, скільки речей на які можна направити свої бажання. Скільки всього можна змінити просто загадавши бажання, пожертвувавши всього п'ятьма роками життя.
-У мене є бажання.
Дерево так зраділо, що демонічні нотки прорвалися до його голосу і воно фактично засичало: «То кажи!»
Мандрівник злякався, але ситуацію виправила лавочка.
-Просто нам з деревом зовсім мало залишилося, якщо ти не загадаєш бажання, то ми скоро згинемо і вже ніхто не зможе здійснювати свої бажання.
Мандрівник звичайно розчулився, але йому не давала одна фраза спокою.
-Ніхто не зможе здійснювати свої бажання? Чому, ви тільки як один із варіантів?
Лавочка тільки засміялась, а дерево запитало, яке бажання в мандрівника.
Мандрівник, почуваючи себе безпомічним і дурним. Трохи подумавши, загадав знати де його родина.
Бажання вмить виповнилося.
Мандрівник сидячи на лавочкі дивився вверх, він знав усе, розумів також, точніше розумів, що нічого не розуміє. У нього є якісь координати, але навіщо вони йому? Що це?
Дерево забрало п'ять років його життя, п'ять років його пам'яті з моментом загадування бажання в обмін на координати, які зараз, уже нічого не вартували.
Мандрівник уже не пам'ятав своє заслання, не знав і те що він тут робить, пам'ятав тільки обриси рідних.
Дерево і лавочка знову заговорили з мандрівником, дії повторилися, але на цей раз ціна за бажання піднялася вдвічі. Мандрівник знову побажав знайти свою сім'ю. І вмить бажання виповнилося, під злісний сміх лавочки і ейфорію дерева.
Мандрівник так же сидів на лавочці і не міг нічого пригадати, навіть обриси своїх рідних він забув і уже й не знав, що тут робить, де був весь цей час.
Дерево і лавочка ненаситно продовжували, все знову.
Сидячи на лавочкі і дивлячись на пливучі хмари, мандрівник розумів, що уже втратив усе. Йому набридли постійні божевільні балачки лавочки і дерева, тому його третє бажання, вартістю в двадцять років, було заборонити лавочкі та дереву розмовляти з людьми. Бажання виповнилось.
Втративши тридцять п'ять років мандрівник поборов саме більше зло. Він нічого не пам'ятав і просто сидів там, один на лавочці, біля старого дерева, дивлячись на пливучі хмари.
Що трапилося далі? Мандрівник все таки знайшов свою сім'ю, але випадково і через багато років, до цього як дитину його вчили жителі села. Він заново виріс, всією душею полюбивши те місце, де його знайшов один добрий молодик, біля розлогого дерева. Але життя йшло вперед і тільки казка на пам'ять про улюблене місце зберігалася в пам'яті мандрівника. Розповідь про бажання і амнезію.