Есей про квіти
Троянди. Ці квіти очаровують мої очі. Пелюстки рівними рядами від середини розходяться далі, утворюючи розпущений бутон чарівної квітки. Кожна пелюстка, гармонічно доповнює іншу, рівні переливи кольору, а ще трохи хвилясті краї, все так красиво і мальовничо.
Дивлюсь на ці квіти і на думку приходить, що природа як прекрасний скульптор - виводить кожну деталь. Але мені так і хочеться знайти щось не ідеальне, якусь помилку, патологію... І якщо придивитися то, вона знаходиться, не відразу, але через деякий час в очі потрапляє асиметрія парочки листків, переплетення декількох квітів на одному квітколожі. Неточність, якась маленька, ледь помітна, але така приємна. Вона близька всім витворам природи та й самій людині. Напевно тому, що ми ж і самі - такі недосконалі, але через це, такі цікаві та унікальні.
Мене завжди приваблював аромат троянд, такий солодкий, ніжний і тендітний - заколисує своїми чарами, хочеться дрейфувати по ньому ніби в воді. А ще пахощі цієї квітки можуть розлітатися на декілька метрів - неочікувано збивати думки прохожих, переймаючи увагу органів сприйняття на себе. Дійсно, як можна не дивитися на такі незвичайні квіти.
Варто пройтися поглядом по всій рослині і бачиш шипи, що йдуть по всім вигинам тонкого стебла. Ховаючись під зубчастими листками і непослідовно змінюючи нахил своїх колючок. Але це не відштовхує, а навпаки тільки підливає інтересу. Пробуджує бажання заволодіти квіткою, доторкнутися до того, що може поранити. Навіть хочеться залишити свою кров на гострій колючці, а потім нею очорнити пелюстки. Стати художником, що придав білим, ледь не прозорим пелюсткам контрасту. Це схоже на картину, де поєднується життя та смерть, зараз поясню...
Білі троянди або по-народному - рози, для мене вони схожі на щось таке, подібне прощенню. В моєму розумі ці квіти саме підстать мерцю. Особливо ті, які уже оброблені в квітковому магазині. Їх колючки притуплені, а бліді пелюстки як ніколи красиві. Дивишся на такий букет і виникає почуття мирності, якогось спокою, бо навіть дикі троянди стали ручними і безпечними...
А ось червоні рози викликають жагу до чогось подібного пристрасті. Вони як кров, як стимул і саме життя. Виразним кольором, ніби дорогим шовком, підкорюють свідомість, визивають в ній щось пов'язане з високими почуттями.
Так що, якщо на біле полотно добавити алої краски? Чи вийде комбінувати два образи, злити в одне смерть і життя? Знову моя голова думає в дивному ключі...
Але ця зелень сама до цього підштовхує. Неймовірно красиві бутони, солодкий, насищенний аромат і з цим всім - колюче стебло і маленькі шипи, навіть на листочках. Поєднання цнотливості і чогось гострого, небезпечного. Квіти такі, тільки через те, що так вони змогли вижити в цьому світі, пристосуватися до нього... А зараз - сподобатися очам людей, які їх модифікують, спеціально вирощують, а потім продають...
Селекціонування і виведення потрібного: кольору, рівня витривалості перед різними хворобами, розміру. Це все тепер в руках хомо сапіенсів і чи не можна сказати, що люди приборкали природній добір?
Здається це дощ... він капає повільно і тихо, вирішив з'явитися поступово, даючи можливість всім з цукру - втекти. Його холодні маленькі каплі почали дотикатися лиця, знову цей поцілунок доща. Тепер очі дивляться на небо, а воно неохопне і сумне, плаче змиваючи всі негоди на просторах широких вулиць... Тепер ці серцеподібні пелюстки ловлять та собирають каплі води. Вони ніби оволоділи магією, тримають воду не даючи їй впасти до долу, ох цей поверхневий натяг.
Чари природи і такі красиві кристали води, вони сяють та переливаються - граються з естетичними почуттями. Уміти б малювати, щоб детально відтворити всю цю картину... але я вмію лишень писати...
Троянди, білі та червоні квіти, це ті, що ростуть в нас на клумбі під будинком. За ними наглядає наш сусід, так сумлінно і старанно, з усією душею і теплотою в кожному русі. Це видно, я бачу як він тим горить, це його витвір, його творчість і вона чарівна, бо в ній відчувається повна зануреність, віддача в своїй праці. А люди неймовірно прекрасні, коли в щось занурюються з головою. В ці моменти, вони подібно квітці розкривають свої бутони, випускаючи назовні чарівний запах любові, такий притягуючий та добрий.
Люди справді подібні рослинам, а рослини людям...
Цікаво, чи смачні ці квіти? Насичені червоні пелюстки і білі ледь не прозорі, чи відмінний їх смак? Скажу вам по секрету, ледь-ледь відрізняється, але вони мають виразний свіжий і трохи гіркий присмак. Різко він лунає по рецепторам, активуючи різні смакові зони язика. Іноді трапляється і щось солодке, такою легенькою ледь помітною ниткою смаку. Але ох ця омана.. коли запах явно кращий. Напевно це також залежить від сортів, бо буває, коли свіжий, солодкуватий і з маленькою терпкістю смак просто пробирає неочікуваною приємністю. Це була б чарівна приправа до деяких страв. Але якщо в загальному, то присмак троянди нагадує ситуацію з кошачим кормом. Коли запах такий манящий, а коли пробуєш, то враження уже так собі, хоча коти ні на що не жаліються...
Кущі троянд в танці з дощем, впевнено тримаються, їх краса ніби тільки посилюється. Я стою і не можу відвести погляд, мене полонили деталі, такі чіткі контури, ніби в одній квітці цілий світ...
Ніби квітка як людина...
А думки пливуть і сплітаються в щось подібне шипшині, де колючі стеблі терзають душу, а пахучі квіти як анальгетики знімають істому. Все переплітається і одночасно з цим виникає неймовірне відчуття свободи, неохопності світу. Троянди... просто квіти.
Але скільки всього можна прив'язати до однієї лишень такої квітки. Посмішку б рідної людини, це був би чарівний мікс. Дивно, що не прийнято дарувати квіти чоловікам просто так. Їм би підійшло багато квітів, та і ті самі троянди. Такі ж елегантні стрункі і сильні, гострі для чужих і такі ніжні для коханих. Дивні правила людей, незрозумілі обмеження і бар'єри мислення. Відчуття, що іноді люди бояться думати самі, їм страшно від своїх фантазій, представ, мрій, уяв... але це все частина нас, нашого життя і все це лише наше сприйняття.
Радіти красі троянд можна навіть тоді, коли ти сліпий. Варто лишень почути запах... доторкнутися і замість пустоти відчути біль колючки на стеблі.
Наші знання, відкривають нам очі і дозволяють бачити нові складові навколишнього світу, надіюсь і мої слова дозволили комусь подивитися на простий кущ трохи інакше.
Троянди. Які все таки цікаві ці квіти.