І
Юнгі дивився на блискуче засервірований стіл, і серце вискакувало від радості. Він безперечно заслужив це. Заробив чесною працею, зрештою. Сьогодні його 18 день народження й омега збирався відсвяткувати його як слід. У компанії своїх друзів він був наймолодшим, тому часто терпів їхні жартищодо віку та носив смішне прізвистко «карамелька». Але він не сердився, адже саме завдяки їм він завжди усміхався.
На столі стояли дорогі, красиві та шалено смачні закуски, шампанське та далеко не одна пляшка текіли, і хлопець задоволено став протирати руки. Вечірка обіцяє бути веселою. Але не тільки тому, що Юнгі зараз сидить в одному ізнайпрестижніших та найпопулярніших клубів Мехіко, а й тому, що сьогодні день мертвих. О так, Юнгі народився в дуже вдалу дату. Усі його друзі, як і інші відвідувачіцього закладу були вдягнені в розкішні святкові костюми, а сам іменинник у яскраво-червону сукню із великим вінком на голові та безліччю прикрас.
Гучна музика підіймала настрій дедалі більше, перші бокали із шампанським осушили досить таки швидко, й далі в хід пішла текіла. Юнгі пив, не зупиняючись. Такий день тільки раз у житті й залишатися тверезим — цілковитий злочин.
— Я до останнього не вірив, що ми сюди потрапимо. Це ж стільки грошей! — відізвався один із друзів Юнгі, наповнюючи його чарку знову. — Ти й справді дивовижний, карамелько.
— Я залишив оплату за бронь ще два місяці тому, щоб встигнути. Це коштує реально дохера. Потрібно свій клуб відкрити, й будемо тусити так хоч кожен вечір!
Юнгі сміється, і вогняний напій обпікає його горло знову і знову. Танці, пісні, яскраві костюми та грим — це все невіддільна частина свята мертвих, і Юнгі давно звик, що його день народження не на першому місціза важливістю. Та на це зараз байдуже. Головне, що поряднайкращі та вірні друзі.
— Карамелько! У нас текіла закінчилась! — голосно обізвався Чонгук, допиваючи останні каплі з однієї із пляшок. — А я ще не напився як треба, щоб тебе поцілувати!
Мін засміявся і попрямував до сходів, щоб спуститись із балкона та взяти в барі ще текіли. Він радісно дістає свій новенький телефон, на який так довго збирав, і зусмішкою знімає все, те що відбувається авколо. Але шлях йому несподівано загороджує той, кого Юнгі ні за що не хотів би тут бачити.
— Кого я бачу! З яких це пір сюди почали впускати бомжів?! — Перед омегою стояв одногрупник, який бісив його найбільше — Кім Техьон із компанією його гієн-подружок. Той із нахабноюпосмішкою вихопив телефон із рук Міна та оглянув. — Вже й телефон встиг вкрасти? Чи ти відсмоктав комусь із моїх охоронців? Браво, Міне. Ти опустився до рівня, на який заслуговує такий, як ти.
— Віддай! — закричав Юнгі та зробив спробу відібрати. — І відчепись уже від мене! Я тебе не чіпаю!
Юнгі його ненавидів усією душею за постійні знущання, докори, підйоби та привселюдні приниження. Техьон Міна ненавидів через його розум. Адже ця крихітка зміг вступити в кращий приватний університетза грантом на єдине бюджетне місце та мав такий рівень знань, про який інші могли тільки й мріяти. Ось і доводилось Юнгі терпіти цих гієн кожен день, заради хорошої освіти.
— Тоді лови, дворняжко, — Техьон противно сміється і кидає телефон кудись вниз із балкона. Юнгі кричить і біжить, щоби підняти та забрати, але проходу не дають. Техьон ще не закінчив. — Куди так поспішаєш? Юнгі, можливо, із нами посидиш? Ми непогано розважилися б із тобою.
Техьон сміється ще гучніше, регіт гієн змушує жмуритись, а двоє альф із компанії оточили Міна, створивши тому максимально некомфортну атмосферу. Юнгі хотів би покликати на поміч, але його друзі далеко, у самому кінці балкона та навряд чи почують.
— Чий це телефон, блядь? — на сходах, у десятці кроків від Техьона стояв високийвродливий альфа в чорному костюмі двійці та такій же сорочці. З його скроні аж до лінії щелепи тягнулася тоненька цівочка крові, а в руках був стиснутий розбитий телефон Юнгі. Альфа закричав так, що його почув весь балкон, і Юнгі аж здригнувся від його тону.
— Братику!
Радісно викрикнув Техьон та помахав рукою альфі. Для Юнгі стало зрозуміло, що свято закінчилось.Щоками омеги покотилися гарячі сльози, й він опустив голову. Ну так, зараз прийде крутий брат-альфа, захистить бідного та нещасного Техьона, а Юнгі виженуть, змусивши ще компенсацію сплатити. Омега вже підраховував у голові, скільки кредитів йому прийдеться взяти, щоб розібратись із цією ситуацією. Документи з університету теж прийдеться забрати, тому що він більше не витримає.
— Братику, цього дворняжку потрібно вигнати геть. Він якийсь навіжений! Кричав і битись до мене ліз, телефоном кидався! Покличте охорону, швидше! — Те підбіг до альфи й надув губи бантиком, ніби маленька капризна дитина.
Юнгі дивився на цю картину із таким болем та прикрістю, що навіть не намагався затримувати набіглі сльози. Він похитав головою та постарався вирватись із хватки двох альф.
— Ти брехлива мразота! — закричав Юнгі, усе ж вирвавшись. — Я і сам піду із цього тераріуму! Знав би, що побачу тебе — ноги моєї тут не було б.
Настрій Юнгі зник остаточно. Він стільки працював, стільки грошей витратив на цей вечір, щоб красиво відсвяткувати, а все пішло до біса. Омега кусає губу, дивиться то на Техьона, то на незнайомця: хочеться врізати обом, хочеться плюнути вобличчя всім, хто зіпсував це свято.
— Стривай, Санта Муерте, — альфа підіймає палець угору й підходить ближче, дивлячись на обох омег, одягнених у гарні святкові костюми. — Щось мені підказує, що мій братик щось недоговорює. Чи не так, Техьоне?
Альфа вигинає брову й дивиться на брата, а потім кличе до себе людину у формі охоронця і щось їй каже, але через шум відвідувачів та музику нічого не чути.
— Віддайте мені телефон, і я піду. Не хочу нічого чути та знати, — Юнгі майже прошипів від злості ці слова й підійшов до альфи, потягнувшись за телефоном, але той завів руку за спину.
— Навіть не думай. Ходімо.
Альфа узяв обох омег за передпліччя і потягнув у свій кабінет, саджаючи там на крісла навпроти один одного, а сам сів за стіл і відкрив ноутбук, щоби переглянути записи з камер відеоспостереження.
— Ну, Хо, що ти робиш. Ти ж мене знаєш... — Техьон обійняв альфу й ніжно поцілував у шию. — Я піду, на мене там друзі чекають...
— А ну, сядь! — чоловік загарчав від злості, що Юнгі й собі тихенько сів. — У тому й річ, що я тебе знаю.
Омега невдоволено насупився, але все ж таки сів у крісло навпроти Юнгі, кинувши на того зневажливий, осудливий погляд. Мін почував себе жахливо. Він навіть не прислухався до розмови цих двох, розуміючи, що зараз йому просто випишуть чек на оплату збитків і ще більше піздюлів заразом. Гроші в цьому довбаному світі вирішують усе — омега не раз переконувався в цьому.
— Братику, я, мабуть, піду все-таки... — Техьон підвівся з місця, але не встиг і кроку зробити, як Хосок схопив його за передпліччя і поставив перед Юнгі, який нічого не розумів, на коліна.
— Проси вибачення! — рикнув альфа й навіть не збирався послабити хватку.
— Хо, будь ласка... Мені боляче, — Той почав упиратися і скиглити.
— Я сказав: проси пробачення! Мені набридли твої витівки, Техьоне. Ти маєш навчитися відповідати за свої слова та дії. Уперед!
Юнгі дивився на Техьона, і всередині було лише нерозуміння і сміх. Так, було до жаху смішно дивитися на свого кривдника, що стояв на колінах із перекошеним від злості обличчям.
— Ти... — шикнув Техьон і відвів погляд убік, але черговий стусан від Хосока все ж таки змусив його вимовити таке незвичне «вибач».
— А тепер пішов перевдягатися, — Хосок підвівся зі свого місця, а Техьон кулею покинув кабінет. Юнгі ж був у певному шоці, бо зовсім не очікував, що за нього хтось заступиться. — Вибач ще раз за Техьона, з кожним днем мені все складніше контролювати цю дитину. Я намагатимуся, щоб він більше не діставав тебе.
— Все гаразд... — Юнгі ненароком задивляється на цього досить привабливого альфу і швидко опускає очі в підлогу.
— Ваш столик повністюкоштом закладу, а на рахунок телефону... Я постараюся, щоб якнайшвидше привезли новий. — Хосок узяв у руки телефон і вже кудись телефонував. Але як тільки Юнгі хотів заперечити, то приклав до його губ палець і одним поглядом змусив мовчати. — Чи дозволиш сісти до тебе за столик?
Юнгі на це лише кивнув та, страшенно збентежившись, пішов до виходу. Друзі вже шукали його й дуже зраділи, коли він повернувся та ще й познайомив їх із власником закладу. Техьона ж Хосок змусив їх обслуговувати — це було своєрідним покаранням для нього, із чого і Юнгі в душі, і його друзі добре посміялися.
Ближче до опівночі всі були вже настільки п'яними, що навіть розмовляти не могли, окрім Хосока, який випив не більше ніж дві склянки віскі й зараз нахабно запустив свою руку під спідницю Юнгі, погладжуючи оголене стегно. А Мін взагалі-то й не проти. Він добре випив, посміявся з дуже злого Техьона, якому довелося обслужити його столик, і сидів поруч із Хосоком весь вечір, який дивним чином непогано так вписався в його компанію.
— Ти що коїш, ми тут не одні взагалі-то! — хихикнув Юнгі й зупинив його руку, яка повзла все вище по стегну.
— Ну й нехай... Я не можу себе стримувати, коли ти сидиш поруч — до божевілля гарний та гарячий, — Хосок пробурмотів це у вухо Юнгі, обпалюючи шкіру гарячим диханням, і хитро посміхнувся, а потім повільно спустився губами вниз, цілуючи шию омеги.
— От як... Може тоді хоча б у твій кабінет зайдемо, чи візьмеш мене тут? — Юнгі підклав дров до багаття і сів йому на стегна, обхопивши ногами талію. Він поглядом ковзає по всьому тілу альфи, а потім руками чіпає і зовсім трохи дупкою ковзає, імітуючи рухи.
— Тут. Щоб одразу побачили, що я тебе забрав, — Хосок усміхнувся у відповідь і двома руками підіймається під спідницю омеги, стискаючи сідниці все сильніше, а Юнгі крутиться все більше, бо від таких торкань збудження зростає.
— Який ти нетерплячий... Тут дуже багато людей, — Юнгі нахилився до його вуха і трохи прикусив мочку. — Я не готовий трахатись із незнайомцем у всіх на очах.
— А я думав, ми вже познайомились...
Хосок засміявся і відсунув смужку білизни омеги вбік. Спочатку він акуратно торкнувся входу подушечками пальців, а потім почав злегка масажувати, відчуваючи, як виділяється натуральна змазка.
— Чорт би тебе забрав, Чон Хосоку... — Юнгі закусив губу і вчепився в його плечі. — Твої руки...
— Надто приємно, чи не так?
Альфа лише посміхнувся, продовжував свої маніпуляції, й невдовзі два пальці вже опинилися всередині Міна, активно розробляючи його тугий вхід. Омега ж від цього сховався в шию Чона, дуже важко дихаючи.
Хосок поправив пишну спідницю молодшого, щоб надійніше все прикрити й поцілував у губи, язиком пройшовшись по солодких губах із присмаком текіли.
— Будь моїм... Не хочу тебе забути, не хочу розлучатися. Стань моїм подарунком від Санта Муерте в це свято. — Хосок заглядає в чорну безодню очей із запитанням та бажанням більше не відпускати цього хлопця від себе. — Хочу тебе... собі...
Юнгі слухав, але мовчав, лише сильніше совався, сідаючи на пальці альфи з тихими стогонами. Тільки завдяки гучній музиці їх більше ніхто не чув. Та й в цілому, усі друзі Юнгі вже були п'яні як хлющі, й нікому не було справи до парочки, що затискалася в кутку.
— Ти випив надто багато... Ніхто не хоче мене собі, — омега хитає головою, й у відповідь цілує Хосока в губи, кусаючи нижню. — Просто трахни мене вже! Прямо тут!
І Хосок виконує наказ. Швидко розстебнув свою ширинку, а потім підняв дупку Юнгі й повільно насадив на себе, насолоджуючись емоціями омеги. Довелося цілувати без зупинки, інакше їх точно почули б. Ситуацію врятувала лише спідниця Юна, за пишністю якої нічого не було видно іншим. Хосок руками сідниці стискає, насаджує у дедалі більшому темпі так, що омега аж підстрибував.
— Ти неймовірний! — промимрив альфа й залишив на шиї омеги черговий засос.
— А ти божевільний, Чон Хосоку...
Юнгі усміхнувся і ще більше прискорився, невдовзі кінчив просто на прес альфи з гучним утробним стогоном й піднявся, злазячи із члена. Хосоку терпіти не під силу, і він рукою по спідниці ковзає, і сам себе до розрядки доводить, вилившись на стегно омеги.
— Ну то як, станеш для мене подарунком?