Сирота укр.
Над могилою вітер віє,
Чорний ворон крячє.
А над нею ніхто не виє,
Не кричить, не плаче.
Сироту десь поховали,
З долею гіркою.
І його всі проводжали,
В місце для спокою.
Ріс без матері, без батька,
Польовою травою.
І не мав к кому схилитись,
Бідною головою.
Всі кляли та ображали,
І жорстоко били.
Хліба крихітки не дали,
Його не любили.
Голий, босий та голодний,
Він ходив по світу.
І не мав де ночувати,
Їсти не міг до ситу.
Скільки сліз було пролито,
Тільки небо знає.
Та на жаль це людське серце,
Зовсім не чипає.
Тільки ніч та зірки чули,
Сиротини мову.
Люди про неї забули,
Не взяли до дому.
Не дали води напитись,
Хліба не подали.
А з образами та криком,
Із села прогнали.
Сирота пішла хітаясь,
З холоду тремтіла.
А душа ії невдовзі до Бога відлетіла.
На село те пала кара,
Чорною чумою.
Повмирали всі ті люди,
За сміх над сиротою.
Поховали її тихо,
Без журби і жалю
Зупинилось тоді лихо,
В тому самому краю.
Над сиротами не смійтесь,
Їх не ображайте.
Напоїть та нагодуйте,
Та прихисток дайте.
Будьте лагідні та ніжні,
Та кажіть їм тихо.
Ось тоді вам буде щастя,
Не торкнеться лихо.
А.И.Фотин.