23
А пани все по покоях ходять. Молода у кожний куток зазирає, що й як. Забачила зіллячко за образами:
— Що це таке?
— Се баба божничок уквітчала.
— Що?.. То вона в тебе тут порядкує! Викинь те зілля, серце! Се вже зовсім по-мужицькій.
— Добре,серденько.
Тоді вона його цілує:
— Голубе мій!
От, находились, наговорились.
— Що це, — каже пан, — що нікого нема? Куди се баба поділась?
— А бач, бач, — зацокотіла пані, — які вони в тебе порозпушувані! Схотіла, то й пішла.
— Та не де дінеться! Ось я її гукну. Та й кинувсь гукати:
— Бабо! Бабо! Бабо! — як той хлопчик слухняний. — Зараз, серденько, баба прийде, — говорить панії, вмовляючи її.
—Та де вона була?
— Певно, щось робила, любко. Се моя вся прислуга.
— А де моя Устина? І вона ізучилась бігати, не питаючись? Устино! Устино!
Я стала перед нею.
— Де була?
— Ось у цій кімнаті.
Стала я знов за дверима: знов дивлюсь і слухаю.